Я завжди намагаюся притримуватися принципу – «краще за мене скажуть мої вчинки», бо говорити можна багато і в той же час не сказати нічого. Якщо говорити про те: «хто я?» − у перчу чергу – людина. Людина, яка прагне позитивних змін і намагається змінювати своє місто, країну і світ на краще!
У душі я – романтик і трішечки поет)) Чому трішечки? А тому, що не вважаю свою творчість надто особливою для когось. На роботі я – журналіст, а в усьому іншому, як говорять друзі – енерджайзер. Іншими словами – віце-президентка Запорізької молодіжної громадської організації «Небо без кордонів». Саме громадська діяльність займає велику та невід’ємну частину мого життя і це приносить мені величезне задоволення.
Коли Ви вирішили зайнятися громадською діяльністю та якими були Ваші перші кроки?
Якщо говорити саме про громадську діяльність, то це вийшло випадково))) Ще будучи студентами, ми разом із нашою найкращою кураторкою постійно їздили до діток в інтернати і тоді навіть не задумувалися над створенням своєї громадської організації. Це було природно – навідуватися до тих, кого, на жаль, забули, проводити з дітьми час, збирати для них подарунки. Людяність ще ніхто не відміняв.
Потім я якось познайомилися з абсолютно різними громадськими активістами, почала приходити на їхні заходи – читати вірші, фарбувати лави, зупинки, проводити різні заходи для молоді, вуличні флеш-моби та інші цікавинки. Час ішов, ми дорослішали, змінюватися. І якось одного літа, під час канікул, нас разом із товаришем в один день занесло до університету – я тоді прийшла в гості до своєї улюбленої викладачки і друга, а тепер ще й колежанки))) От тоді нам трьом і прийшла в голову ідея створити свою власну громадську організацію і перейти на інший рівень діяльності. Пам’ятаю, ми тоді «гуділи», мов ті «бджілки», поки підібрали назву, логотип, написали і подали усі необхідні документи. Часу пішло чимало, але то були незабутні роки мого життя.
Опишіть своє найбільше досягнення?
Можливо хтось і здивується, але у відповідь на це питання, мені не хочеться говорити ані про премії, ані про перемоги в різних конкурсах чи якісь нагороди. Мабуть, найбільшим досягненням у своєму житті, я вважаю «народження» нашого «Неба» − «Неба без кордонів». Хочете запитати – чому? Відповідь криється на поверхні. По-перше, я побачила хто я і чого насправді хочу від цього життя, по-друге, поруч зі мною люди, які дорогі мені, які були поруч навіть у самих найскладніших і самих найщасливіших ситуаціях, а по-третє, ми своїми справами, вчинками мотивуємо та надихаємо інших, абсолютно незнайомих нам людей, на корисні, важливі справи, які приносять задоволення не лише їм, а й оточуючому світу.
У чому секрет успіху?
Берете мандаринку, розділяєте її на дольки та кладете їх до тари. Потім звільняєте від кори банан, нарізаєте його кружальцями і відправляєте його до мандаринок. Усі ці смаколики поливаєте шоколадом і вуа-ля, готово!)) Жартую, звісно ж! Насправді, ніякого секрету успіху немає. Усе дуже просто – потрібно займатися тим, що любиш з людьми, яких любиш! Тоді все вдаватиметься і життя здаватиметься набагато цікавішим і продуктивнішим. Головне знайти себе і таких же «божевільних», як і ми самі, щоб бути на одній «хвилі» і розуміти одне одного з одного погляду.
Моїх особистих девізів вистачить на тритомник)) а якщо коротко – «Щоб дорогенькі люди завжди були поруч і муза не покидала!». І плюс до цього всього – у будь-якій ситуації завжди залишатися людиною!
Які рекомендації можете дати тим, хто тільки починає розвиватися?
У першу чергу, варто розуміти чого ви хочете і навіщо цього хочете? Чи це саме те, що вам потрібно? Не женіться за скарбами світу, усі найдорожчі скарби завжди поруч з нами.
Не дивіться телевізор, більше читайте, подорожуйте, відвідуйте різноманітні заходи, події, знайомтеся з цікавими людьми, спілкуйтеся з ними, більше часу проводьте на природі і не забувайте про своїх друзів – справжніх друзів, бо хто як не вони скажуть вам все, що про вас думають))
Не бійтеся нового і ніколи не говоріть «не вмію», пробуйте, робіть і у вас обов’язково все вийде!
Мрію, щоб дорогі і близькі мені люди, яких я щиро люблю, були здоровими та щасливими! Коли я бачу на їх вустах теплі посмішки і відчуваю, що в їх душі буяє справжня весна, а в очах горять вогники тепла, і поруч з ними ті люди, з якими вони хочуть розділяти свій час, пов’язати життя – я щаслива від того, що вони щасливі!
Мрію, щоб в Україну нарешті прийшов мир і спокій! Щоб сини, чоловіки, татусі, брати, жінки, матері, сестри повернулися додому цілі та неушкоджені. Щоб люди були добрішими одне до одного. Поважали, цінували, рахувалися з думкою інших. Нашому суспільству бракує людяності, хочу, щоб вона повернулася і заповнила кожен клаптик планети Земля.
З найкращими побажаннями, Ірина Ярко!
